Create
Learn
Share

Gedicht

rename
hemoyida's version from 2016-11-03 20:30

Section

Мені тринадцятий минало.

 

Я пас ягнята за селом.

 

Чи то так сонечко сіяло,

 

Чи так мені чого було?

 

Мені так любо, любо стало,

 

Неначе в Бога......

 

Уже прокликали до паю,

 

А я собі у бур’яні

 

Молюся Богу... І не знаю,

 

Чого маленькому мені

 

Тойді так приязно молилось,

 

Чого так весело було.

 

Господнє небо, і село,

 

Ягня, здається, веселилось!

 

І сонце гріло, не пекло!

 

Та недовго сонце гріло,

 

Недовго молилось...

 

Запекло, почервоніло

 

І рай запалило.

 

Мов прокинувся, дивлюся:

 

Село почорніло,

 

Боже небо голубеє

 

І те помарніло.

 

Поглянув я на ягнята —

 

Не мої ягнята!

 

Обернувся я на хати —

 

Нема в мене хати!

 

Не дав мені Бог нічого!..

 

І хлинули сльози,

 

Тяжкі сльози!.. А дівчина

 

При самій дорозі

 

Недалеко коло мене

 

Плоскінь вибирала,

 

Та й почула, що я плачу. /37/

 

Прийшла, привітала,

 

Утирала мої сльози

 

І поцілувала...

 

Неначе сонце засіяло,

 

Неначе все на світі стало

 

Моє... лани, гаї, сади!..

 

І ми, жартуючи, погнали

 

Чужі ягнята до води.

 

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

 

То серце плаче та болить,

 

Чому Господь не дав дожить

 

Малого віку у тім раю.

 

Умер би, орючи на ниві,

 

Нічого б на світі не знав.

 

Не був би в світі юродивим.

 

Людей і [Бога] не прокляв!